Home Методичні матеріали Педагогіка Традиційні та нетрадиційні форми методичної роботи
Традиційні та нетрадиційні форми методичної роботи PDF Печать E-mail
Автор: Administrator   
18.01.2010 15:13

В освітянській практиці на різних рівнях (державному, регіональному, шкільному) набрали поширення традиційні обов'язкові форми навчання, методичної роботи з учителями. Незважаючи на властиві їм недоліки (фронтальність, негнучкість, гонитва за кількістю методичних заходів, відсутність оперативності в допомозі, закостенілість форм), система не-перервного підвищення кваліфікації вчителів була б неповною без них.
У сучасній школі використовуються такі традиційні форми методичної роботи (зауважимо, що рада, педрада школи, інструктивні наради не завжди є формами власне методичної діяльності, але вони виконують методичні функції):

Рада школи функціонує згідно з Положенням про неї, складається з педагогів, батьків, учнів-старшокласників, збирається один раз на чверть для вирішення важливих для школи проблем, аналізу навчально-виховного процесу в школі та діяльності окремих педагогів, а саме: стан навчально-виховного процесу в школі у світлі вимог Закону «Про освіту»; стан навчальної та виховної роботи в 9-му, наприклад, класі; організація літнього відпочинку дітей та інші.

Педагогічна рада складається з педагогів, вона також існує згідно з Положенням про неї, збирається 4—5 разів на рік, а в деяких навчальних закладах щомісяця. На своїх засіданнях педагогічна рада розглядає такі питання, як: стан трудового навчання в школі та завдання щодо його поліпшення; стан викладання і рівень знань, умінь та навичок учнів з математики; про роботу методичних об'єднань у школі та шляхи її вдосконалення; естетичне виховання учнів засобами навчальних дисциплін: можливості, проблеми і перспективи та багато інших.

Інструктивна-методичні наради в школі проводяться за потребою, для цього виділяється один день на тиждень (наприклад, четвер), який називається методичним днем. Адміністрація школи намагається саме в цей день проводити методичну роботу з учителями. На виробничо-методичних нарадах обговорюються такі питання: стан учнівських зошитів, дотримання мовного режиму в школі, правова .виховна робота, робота школи з батьками учнів, підготовка до предметних олімпіад та конкурсів, робота вчителів з підготовки учнів до екзаменів, організація літнього відпочинку учнів тощо.

Методичні об'єднання вчителів (шкільні та міжшкільні), В   у профтехучилищах вони називаються методичні комісії та обласні методичні секції, які працюють згідно з річним пла-ном роботи та відповідних інструкцій. На засіданнях предметних комісій заслуховуються і обговорюються доповіді з найактуальніших питань навчання і виховання; робиться огляд новітньої фахової літератури; обговорюються книги, статті з журналів і газет на актуальні теми; організовується взаємо-відвідування уроків; проводяться і обговорюються відкриті уроки, використання наочності в навчальному процесі, застосування ТЗН та комп'ютерів; організовуються консультації для молодих учителів; заслуховуються звіти вчителів про виконання індивідуальних планів самоосвіти

Крім названих традиційних форм методичної роботи, у школах ще проводяться предметні тижні, семінари-практи-куми, конференції, міжпредметні конференції, психолого-педагогічні семінари, конкурси педагогічної майстерності, індивідуальні методичні консультації, методичні виставки, оформлення методичних кабінетів або куточків, школи пере-дового досвіду, випуск методичного бюлетеня, дні інформації, співбесіди керівників з учителями про підсумки роботи протягом навчального року, наставництво, стажування, кур-сова перепідготовка, самоосвіта.

Самоосвіта — це традиційна форма методичної роботи вчителя. У 60—70 роки вчителі писали поширені плани самоосвіти на рік, потім на півріччя (бо зрозуміло, що на рік передбачити хоча б нову літературу неможливо), пізніше написання планів самоосвіти було відмінено, тому що масова методична робота з учителями сприяла самоосвіті.
Індивідуальна самоосвіта — це систематичне вивчення новинок психолого-педагогічної, наукової літератури, участь у роботі шкільних, районних, міжшкільних, обласних (в ПТО) методоб'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань (проводяться один раз на два-три роки на рівні держави; один раз на рік — на рівні району, області; один раз на рік під час зимових канікул на рівні школи, ПТУ). Учителі методично розробляють проблеми вдосконалення навчання та виховання, проводять експериментальні дослідження, готують доповіді, виступають на радіо, телебаченні; у школах влаштовують огляди педагогічної літератури і методичних журналів, збірників тощо.
Схема мотиваційного управління в системі самоосвіти
Мотивація трудової діяльності педагога на всіх ступенях освіти складається з чотирьох блоків, які сьогодні реалізуються недостатньо: матеріальна зацікавленість, суть праці, стосунки в колективі, самореалізація у творчості.
   
Ця мотиваційна модель має характер класичної і підходить для нормальних умов функціонування суспільства або для періоду виходу суспільства з кризи. Вона діє і в період кризи, але ефективність її буде неповною.
Мотив як внутрішній збудник активності індивідів і соціальних спільнот слід відрізняти від зовнішніх збудників — стимулів. Стимулювання здійснюється через накази, розпорядження, заохочення, погрози, санкції.
Матеріальна зацікавленість буде тоді, коли оплата праці буде відповідати трудовому внеску. Зрівняльний принцип нарахування заробітної плати за кількістю відпрацьованих годин без урахування якості праці, її кінцевих результатів — головна причина того, що матеріальна зацікавленість ще ніколи в нашій країні не була задіяна як важіль впливу на активність вихователів, учителів, викладачів.
    Суть педагогічної прaці набуває зараз конкретних обрисів. Співпраця з учнями, досягнення реальних і видимих результатів робить працю вчителя набагато привабливішою, ніж це було досі. Стосунки в колективі: посилюються стосунки колектив візьму у зв'язку із спільними інтересами щодо підвищення кінцевих результатів; оцінка результатів праці кожного педагога сприяє задоволенню потреби в повазі з боку інших; виникають стосунки змагальності між членами педагогічного колективу у зв'язку з розвитком соціального порівняння досягнень кожного.
Самореалізація у творчості і вільний час. Реалізацій мотиваційних можливостей трьох попередніх блоків не може не збудити у педагога прагнення шукати і знаходити нові способи роботи з учнями з метою динаміки досягнення цілей. Наслідком такої зацікавленості може стати скорочення термінів засвоєння учнями програмних дисциплін порівняно з нормативними термінами, індивідуалізація навчання, загальне скорочення періоду знаходження учня на даному ступені освіти та інші. Поряд з ефектом самореалізації у творчості спрацьовує стимулююча сила вивільненого в педагога часу, який він використає на власний розсуд. На базі вимірювання результатів праці вчителів через оцінку рівня знань ( умінь, навичок J, рівня творчого, морального і фізичного розвитку учнів виникає нова сфера мотиваційного впливу, використання якої постійно активізує діяльність учителів, вихователів, викладачів.
Вимоги до організації самоосвіти: зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога, систематичність і послідовність самоосвіти, постійне вдосконалення її змісту і форм, ба-гатоплановий підхід до вивчення проблеми, гласність і наочність результатів самоосвіти, створення в школі відповідних умов для самоосвіти (вільний від уроків день, наявність педа-гогічного або методичного кабінету, своєчасна інформація з бібліотеки про новинки педлітератури тощо), доступ до матеріалів про передовий педагогічний досвід, завершеність са-моосвітньої роботи на кожному ЇЇ етапі (доповіді, виступи, участь у педраді, конференції і тощо).
Відкриті уроки мають на меті підвищити майстерність усіх учителів. Основні завдання: втілення в практику роботи всіх учителів передового педагогічного досвіду і досягнень педагогічної науки, спрямованих на вирішення поставлених перед національною школою завдань. Потрібно досягти, щоб відкриті уроки були корисними. Для цього керівники шкіл,ПТУ, методисти, досвідчені вчителі повинні готувати відкриті уроки, надавати вчителям консультації та методичну допомогу. Як приклад, можна навести Ростовську Всесоюзну конфе-ренцію (Росія, м.Ростов-на-До ну) з розвиваючого навчання. Вона проводилася в 1980 p., а готувалася 1,5 року. Почалася конференція з того, що близько 1000 педагогів-учасників конференції відвідали уроки проблемно-розвиваючого характеру, яких усього було проведено 75, і проходили вони в школах і ПТУ м. Ростов-на-Дону (Росія) та в райцентрах. Тільки після того, як учасники конференції побачили своїми очима ефективність проблемно-розвиваючого виду навчання та вивчили матеріали багаточисленних стендів, після обговорен- і ня відвіданих уроків, на яких були присутні міністри освіти, І їхні заступники, академіки, учені-педагоги (вони 1,5 року го-тували ці уроки), відбулося пленарне засідання конференції, потім секційна робота (з предметів), а потім були прийняті рекомендації із впровадження проблемно-розвиваючого навчання.
Вимоги до аналізу й обговорення відкритих уроків: цілеспрямованість обговорення, науковість аналізу, принциповість, поєднана з доброзичливістю під час висловлення кри-тичних зауважень, поєднання аналізу уроку з висновками і рекомендаціями, підбиття підсумків відкритого уроку кваліфікованими спеціалістами.
Проведення відкритих уроків, а ще краще — їх системи — найефективніша форма методичного вдосконалення вчителів (навіть тоді, коли урок готує і проводить і не дуже досвідчений учитель).
Нетрадиційні форми методичної роботи у 90-х роках так розповсюдилися і набрали такої масовості, що їх можна класифікувати:
1. За методикою колективної творчості — це ярмарки педагогічної творчості, фестивалі педагогічних ідей і знахідок, панорами методичних ідей, педагогічні розсипи, клуби творчих педагогів, методичні турніри і вернісажі, творчі портрети і лабораторії, школи педмайстерності.
2. Форми, які ненав'язливо спрямовують педагогів на активну діяльність, — це ділові ігри / педагогічні консиліуми, посиденьки, методичні ринги, методичні аукціони /, мозкова атака, конкурс «Кращий учитель року « тощо.
3. Форми, які посилюють наукову спрямованість роботи, — це проблемні семінари, творчі групи, творчі наукові дискусії, навчальні семінари з методикою педдосліджень, консультації з науковцями, авторські школи майстерності, педагогічні колективні справи, педагогічний турнір з актуальної наукової теми, громадський науково-дослідний інститут, творчі лабораторії.
4. Форми, що посилюють практичну спрямованість роботи, — це консультації-практикуми, навчальні семінари, школи педагога-початківця, педагогічне представництво тощо.
5. Форми, які поєднують традиційну роботу з дозвіллям, — це мала академія народної педагогіки, педагогічні посиденьки, вечорниці, урок-панорама, презентації педагогічної новинки, педагогічний портрет творчого колетиву тощо. Найбільшого поширення набули такі нетрадиційні форми методичної роботи з учителями, як: методичні фестивалі; панорамні та нестандартні уроки; семінари-супутники; методичні діалоги, ринги, мости, мозкові атаки; методичні аукціо- -ни; педагогічні консиліуми і тренінги; методичні посиденьки; педагогічні КВК; проблемні столи; психолого-педагогічні дискусії; педагогічні турніри тощо (див. таблицю 6).

 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить